Історія нашої держави сповнена різними подіями: як щасливими так і трагічними. Та в основному події минулого залишили гіркий слід в пам’яті народу. Не одне лихо спіткало нас: війни, голодомор, пригноблення українців-великомучеників, які не втратили віри, йшли вперед до мети. Сотні, тисячі полеглих заради кращого життя, за країну, за волю, за нас. Хто ж вони? Борці за щастя, за добро, за мир. Це ті люди, що землю українську любили і люблять більше за власне життя! А скільки їх – отих борців? Безіменних, маловідомих, ніким незгаданих, завчасно полеглих, скалічених. Та чи були вони героями? Авжеж. Бо боротьба – це завжди для мужніх, відважних, патріотів…

Юні, молоді, мужні, завзяті, незламні та готові власними життями боронити наш мир і спокій. Такі різні долі, але об’єднані в одну єдину фронтову долю бійців і волонтерів АТО. Об`єднані любов`ю до Батьківщини, боротьбою за цілісність і незалежність України, за наше щасливе майбутнє. Про одного земляка нашого і йтиме мова.

Сірий, вкритий хмарами день був освітлений радістю, щирими посмішками людей, які з’їжджалися на зустріч-сюрприз у с. Смотрич Дунаєвецького району, щоб привітати з юним ювілеєм сина, брата, побратима, товариша, друга, учасника АТО, Кашицю Руслана Володимировича, якому 11 лютого виповнилося 20 років.

Ідея святкової зустрічі народилася у волонтера Батогової Ольги, а підтримала її голова земляцтва Хмельниччини, Всеукраїнського благодійного фонду «Святителя Миколая Чудотворця» Тодорова Павлина Дмитрівна. Активну участь брала й голова Смотрицької територіальної громади Пелих Л.П. До цього свята готувався і колектив Плужнянської санаторної школи Хмельницької обласної ради.

Щороку традиційно у школі проходить благодійна ярмарка «Діти воїнам АТО». Кошти виручені на ярмарці адресувалися тим, воїнам, які потребували допомоги. Купували інструменти, одяг, взуття. В цьому році ці кошти одностайним рішенням учнівського і педагогічного колективів було визначено, що придбано буде подарунок випускнику школи Кашиці Руслану. Ярмарка активно вирували завдяки ініціативності, патріотичному духу вихованців, які хотіли чим більше вторгувати, що купити прекрасний і корисний подарунок для героя.

Подарунок придбано, визначена група вчителів та вихователів спільно з директором школи Климчуком В.І. вирушила на довгождану зустріч. Кожен ділився, що хоче побажати в цей день дитині. Бо саме так кожен і вважав, і так залишається у зверненні дорослих колективу школи.

Смотрич зустрів неповторним краєвидом каньйонів, пагорбів, звивистих вулиць, тихоплинної річки Смотрич. У святково прибраній залі всі близькі до Руслана люди з хвилюванням чекали приходу винуватця свята. Із кульками, квітами всі були в очікуванні. Звичайно, здивуванню Руслана не було меж. Він був не тільки здивований таким розкішним приготуванням, а, найголовніше, що на південь Хмельницької області з різних куточків краю та й України, за 200-300 км. з’їдуться люди, які йшли з ним поряд у дитячі роки, в час бойової звитяги та гарту, в лікування та реабілітації, які сього допомагають встати на ноги, здобути освіту, вибрати курс у доросле життя.

Свято розпочато з урочистої хвилини нагородження. Медаль «За відвагу» вручили голова волонтерського руху Ізяславщини Тележинський В.К. із представниками військового комісаріату Ізяславського району на чолі з Мізерним Ю.М. Після нагородження подарунки та вітальні слова лину на адресу Руслана.

Першому слово для привітання надали командиру роти Олександру Чахлову, який повернув всіх до подій бойового гарту: «Руслан, не закінчивши училища, вирішив піти захищати кордони України. Такі як ти не дадуть цьому злу іти країною. Після Яворівського полігону через 2 місяці попав в ротно-опорний пункт поблизу Торецька, де мали тримати оборону. Дізнавшись про вік хлопця та час бойового навчання, я посварився з командиром, тому що дуже юний хлопець. Однак мене переконали в настирливості юнака, який хотів поставити прапор на непідконтрольній території в напрямку Горлівка – Донецьк – Луганськ. Руслану не вистачало на той час бойового досвіду. Командир прикривав, але ворог перехитрив. Тримайся, юначе! У тебе все попереду. Вже не значний, але гіркий бойовий досвід. Нехай сила духу, бажання перемагати ідуть з тобою поруч. Прошу тебе одне: ціни ту сім’ю, яка оточує тебе, тих, хто  залишив усе, щоб бути з тобою сьогодні поруч.»

Привітали з ніжною турботою, любов’ю голова Смотрицької територіальної громади Пелих Л.П., волонтер Ольга Батогова. Зі сльозами на очах слухав вітання від своїх побратимів, від імені яких звернувся голова спілки ветеранів Петро, який побажав не дивитися назад, а йти вперед. Є новостворена сім’я, яка постійно більшає і не дасть зламати волелюбний український народ, не дасть можливості знищити державу.

В ході свята завітали представники влади Хмельницької обласної державної адміністрації та Дунаєвецької районної державної адміністрації, які привітали Руслана, вручили подарунок, висловили побажання  та запевнили, що докладуть усіх зусиль, щоб вирішити проблеми, які будуть виникати.

Директор Балинського вищого професійно-технічного училища № 33 Осипчук М.Я. був вражений кількістю друзів, які приїхали. Він бачив велику кількість друзів у закладі, але ще більше їх по всій Україні. Побажав, щоб світлі мрії юнака завжди збувалися, а майбутня професія, яку хоче здобути після закінчення цього закладу (військовий практичний психолог), нехай приносить користь країні і задоволення.

Сльози радості, хвилювання в Руслана затремтіли, коли вітали педагоги Плужняської санаторної школи. Слово директора школи Климчука В.І.:  «Сину!» - не залишило байдужим нікого. Присутні не могли стримати сліз, тому що в кожного перед очима пройшов той відрізок шляху, в якому кожен був поряд з хлопцем. Після хвилюючої хвилинки Валентин Іванович розповів про те, як Руслан потрапив до школи, як з кожним роком змінювався у розвитку учень, які мав у школі досягнення, творчі проби. А пригорнувши, побажав бути мудрим у різних життєвих ситуація, щоб шкільний девіз «Спочатку думай, а тоді роби» був першочерговим правилом. З вітаннями і материнською любов’ю звернулася до юнака і перша вчителька Рудюк Р.М., класний керівник Скальська Т.П., заступник директора з виховної роботи Захарчук В.В. Вручивши подарунок колективно заспівали «Многая літа».

Повчально прозвучали слова учасника АТО Олександра Дермороза: «Наші травми – це наша зброя. Я бажаю, щоб ми вміли  цим користуватися. Мені приємно, що ти хочеш бути психологом. А я хочу бути таким як ти – зрячим. Саме в психології можна знайти уроки, які дають можливість посміхатися, радіти життю.»

Урок духовності розкрив у своєму виступі підполковник запасу Андрій Нечипоренко, який сказав: «Руслане, ти лишився живим, тому що це потрібно Богу і ти цим повинен дорожити. Я хочу, щоб ти був таким, як бажали люди. Вони це бажали від щирого серця. Не ламатися, бо ти позитивний правда-козак. Шрами прикрашають чоловіків.

А заключним акордом свята стали слова директора Всеукраїнського благодійного фонду «Святителя Миколая Чудотворця» Павленка В.А., який сказав: «Якщо у тебе буде світла мета, вона обов’язково збудеться.»

Вітання присутніх були пересипані українськими піснями педагогічного колективу. Про повернення живими, про вишиванку, людську долю, про Подільський край звучали пісні, які соловейковим співом огортали душу гостей.

Юність - це найкращі дні кожної людини. Юність - це чиста і спокійна совість, постійна веселість, простота серця і правдивість. Це безкорислива любов до всіх, квітуче здоров'я, повнота душевних і тілесних сил. Суспільство і держава бачать у молоді власне відродження. Суспільство, як і людина, старіє. Однак для нього не страшні ні старість, ні немічність там, де за посивілими синами і дочками батьківщини іде героїчна юність. Бо це майбутня державна сила, багатство і слава. І такі молоді сини й дочки, як Руслан, примножать і зроблять досконалішим діяння батьків.